Почнемо з витоків…., ще за 70-х рр. ХХ ст. вперше термін булінг (з англ. «bully» – хуліган, забіяка, грубіян, насильник; «bullying» – цькування, залякування, третирування) з’явився у Скандинавії, де група дослідників вперше вивчала явище насильства між дітьми у школі.
Дотепер немає чіткого наукового визначення цього терміну, і сьогодні булінг – явище глобальне і масове, що виявляється у численних формах приниження дитини.
Це - словесні образи, погрози, настирливе переслідування, систематичне залякування, тобто психологічне насильство, яке спрямоване на доведення дитини до емоційної невпевненості, нестабільності психічного стану та поведінки.
Це - умисні удари, стусани, побої, щипання нанесення інших тілесних ушкоджень тощо; сексуальний булінг, тобто фізичне насильство поєднане з психологічним.
Новим видом, цього негативного явища є так званий «інтернет-булінг». Він реалізується дітьми через інтернет - сторінки, присвячені одноліткам, які з тих чи інших причин стають «ізгоями», де розміщують компрометуючі їх фотографії, надсилають анонімні образливі повідомлення, розпускають непристойні чутки та оголошуються погрози. Іноді сцени знущання знімаються на фото або відео і потім поширюються мережею Інтернет.
Цей вид насильства сьогодні набув широкого поширення в середовищі підлітків.
Згідно з даними ВООЗ, отриманими внаслідок моніторингового дослідження, в Україні регулярного насилля в школах зазнають близько 17% дівчат і 16% хлопців у віці від 11–15 років. Самі регулярно ображають інших 16% українських школярів та 12% школярок.
Мета цієї статті полягає в актуалізації проблеми булінгу в Україні, висвітленні особливостей даного явища та наданні практичних порад щодо захисту ваших дітей від його наслідків.
Це не просто конфлікт, в якому на рівних діти сперечаються. В булінзі є жертва, яка завжди виявляється слабшою, їй важче себе захистити, проти неї найчастіше виступає група. Ще одна характерна риса булінгу – це свідомі дії, спрямовані на те, щоб завдати шкоди та страждання іншій дитині.
Як діяти батькам, діти яких стали жертвою булінгу
Розуміння повної байдужості суспільства, до проблем школярів, які потерпають від булінгу прийшло до нас ще багато років тому, коли ми разом з адвокатами та правозахисниками почали відстоювати інтереси саме таких діточок.
При тому, що безліч школярів зазнали принизливого або жорстоко поводження з боку своїх однолітків, ці випадки залишались без відповідної реакції, як з боку педагогів так і правоохоронних органів, або взагалі були їм невідомі. Таке безпорадне становище сталось, насамперед, через байдужість дорослих та складнощі правового захисту від цього негативного явища.
Щоб захистити свою дитину, яка вже стала жертвою булінгу батьки будуть змушені пройти дуже складний шлях, який, частіше за все, не приносить бажаних результатів.
Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, низка Законів України, а також інші нормативно-правові акти, юридично забезпечують дитині щасливе дитинство, гарантують право на свободу, особисту недоторканність та захист і повагу людської гідності, захист від будь-яких форм насильства та експлуатації.
Законодавством чітко визначено, що педагогічні працівники зобов’язані захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства.
За порушення прав дитини під час педагогічного процесу може наступати цивільно-правова, адміністративна та кримінальна відповідальність.
Наприклад, у діях директора та інших педагогів можливі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК України, а саме - невиконання професійних обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки.
У діях неповнолітніх, які навчались у школі з дитиною і завдали їй побоїв і тілесних ушкоджень, можуть міститись ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КК України, а саме умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження та умисне завдання побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, вчинені групою осіб.
З цивільним позовом до суду доцільно звернутись у разі навмисного пошкодження одягу, шкільного приладдя, аксесуару або електронного гаджету дитини. При чому за приписами ст. 1179 Цивільного Кодексу України, неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Із законами у нас в Україні добре – з реалізацією погано. Іноземні аналітики вважають, що в Україні гарна правова база, яка могла б забезпечити притягнення до відповідальності за нанесення тілесних пошкоджень дітям їх однолітками, але рівень фактичної реалізації залишається дуже низьким.
І це, на жаль так. Я вас наперед застерігаю не сподіватись, що правоохоронна система спрацює ефективно та без будь-яких проявів бюрократизму, формалізму і тяганини.
Реалії сьогодення – брутальне приниження гідності дітей і відсутність будь-якої впевненості на відповідний захист особистої недоторканості дитини з боку держави. Таке враження сформувалось завдяки моїй участі у подібних процесах разом з нашими партерами, відомими адвокатами Олександром Панченком та Ігорем Негіевичем. Цілком відповідально запевняю, що бажаного результату було досягнуто лише завдяки нашим неймовірно важким спільним зусиллям та високому професіоналізму цих правників.
Враховуючи наш досвід я надам короткі поради батькам дітей, які зазнали такого насилля.
Перш за все, що повинні зробити батьки - це звернутись до керівництва учбового закладу із письмовою заявою про заподіяння насилля дитині.
Паралельно звернутись до управління освіти з вимогою провести об’єктивне розслідування та виявити дітей - агресорів.
Якщо випадки цькування були відомі вчителям (а як мені відомо з особистого досвіду, то найчастіше так і відбувається) та з їхнього боку не було прийнято рішучих дій, щоб зупинити знущання над вашою дитиною, вимагайте від керівництва закладу винести догану вчителю.
Не зволікайте з цим, оскільки згідно ст. 148 Кодексу законів про працю, дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, і не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Якщо вашій дитині було заподіяно тілесні ушкодження, ви негайно повинні звернутись з заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів.
Вимогами п. 2 ч. 2 ст. 242 КПК України передбачено обов’язок слідчого або прокурора звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Непоодинокими є випадки, коли правоохоронці, не бажають займатись цими проблемами. Після внесення вашої заяви до Реєстру досудових розслідувань, призначений слідчий, навіть не приймає справу до провадження; ви в стресовому стані, нічого не в змозі контролювати, не маючи юридичної підготовки вірите в те, що слідчий повинен виконати свою роботу якісно, а потім з’ясується що справа вже закрита.
Тому, за будь яких обставин, після написання заяви про злочин, відправляйтесь до закладу охорони здоров’я та вимагайте детальної фіксації ушкоджень і ретельного, краще стаціонарного обстеження.
У разі, якщо бюрократичні процедури відберуть багато часу і питання призначення правоохоронцями експертизи ніяк не вирішуватиметься, потрібно мати на увазі, що ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено можливість проведення експертизи на договірній основі, за ініціативою батьків.
Намагатися вирішити конфлікт самостійно із учнями або батьками не варто, бо спілкуватися із чужою дитиною без згоди її батьків або без присутності психолога ви не маєте права.
А вирішення проблемного питання із батьками кривдників, як правило, ні до чого не призводить, бо дитина, яка здатна вчиняти насильство над іншою дитиною, як засвідчує практика, сама піддається насиллю у родині або бачить його від батьків стосовно інших людей. То навряд чи ви найдете спільну мову, а скоріш за все самі перетворитесь на агресора.
Прагнення батьків у встановленні справедливості і залучення до ситуації, що сталася з їх дитиною, ЗМІ та ТБ, глибоко травмує душевний стан дитини. Треба залучити психологів для поліпшення емоційного стану дитини, негайно змінити навчальний заклад і зробити максимум для того, щоб в новому колективі не було відомо про те, що сталося! Це дасть можливість вашій дитині уникнути сорому. Бо переважно всі діти, які перенесли цькування, відчувають саме сором.
Наостанок звертаю увагу батьків, чиї діти проявляють агресію. Слід пам’ятати, що відповідно до кримінального кодексу України вже з чотирнадцяти років можна притягти дитину до кримінальної відповідальності за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122), не кажучи вже про більш тяжчі злочини, як умисне вбивство (статті 115-117), бандитизм (стаття 257), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), хуліганство (стаття 296).
Крім того, статтею 498 КПК України передбачається, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру (застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, аж до направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи) здійснюється внаслідок вчинення дитиною у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років діяння яке має ознаки кримінального правопорушення. Тобто відповідальність дитини за злочини може фактично наступити з одинадцяти років.
Бережіть своїх дітей, відстоюйте їх права та усвідомлюйте свою відповідальність за виховання своєї дитини.
Let`s respect each other. Давайте поважати один одного.
Тетяна Репеде,
Віце – президент БФ «Здорове дитинство без меж»
